==живих свідків найбільш дратівливих подій залишається все менше, темп життя не дозволяє передати традиційні знання==

проблема в тому, що жива пам*ять часто є "консервованою" і "пастеризованою", і з "порошку".
(і цей факт давно відомий дослідникам. для нього навіть придумали поняття "винайдена традиція". Збірка статтей, де розкривається цей феномен, перекладено українською у видавництві "Ніка-Центр". І назва така ж: "Винайдення традицій", під ред. Т.Рейнджера та Е. Гобсбаума).
Проте таке умовно-живе знання передається усно в сім*ї. І тут соціологи теж вже констатували: набуте знання в сім*ї протягом перших років життя є важко змінюваним. Воно становить фундамент всього решта знання про довколишній світ. Отримане згодом знання може бути переглянутим, зміненим. а от здобуте в дитинстві - ні.
(пояснення механізму відвело б мене в бік від теми обговорення, але якщо цікаво - то можу якось пояснити).

І ось тут постає питання: якщо батьки засвоїли, що євреї з крові християнських дітей роблять мацу (навіть якщо вони цього не бачили - і це результат успішної пропаганди), то людина засвоїть це дуже моцно. І переконати її в помилковості таких поглядів буде дуже важко.

А тому питання "живої" історичної традиції є дуже важливим. це та традиція, яка опирається всім "кавалерійським наскокам" в спробі її змінити (через шкільну програму чи телефільми). Але що формує цю традицію? Звідки вона береться, якщо в більшості випадків люди твердо перконані в істинності власних "спогадів". Наприклад, в західних областях більшість переконаних в правоті УПА людей з тими УПА не стикалися... І їхні батьки також... Бо ті, хто стикалися, мають дещо інші спогади (про що я в себе десь в жж писав). І от звідки тоді береться ця штучна пам*ять, що має натуральний вигляд.

І для України важливо знати, як її змінити.