Ситуація так собі...

Після важкого  обстрілу в понеділок усяка наволоч почала агітувати за найскоріший мир, тобто за капітуляцію. Те, що ці балакучі голови усе ще на плечах - недопрацювання генпрокуратури. Але де у нас немає "недопрацювань"? Проблеми ростуть і множаться, а центральна влада займаєтья політичною прокрастинацією: якийсь саміт миру (про який на настуний день усі забули), юридично нікчемні договори про безпеку, зібрання ставки, де щось обговорили, прозвітували і домовились більше ніколи про це не згадувати. Емпатичний менеджмент найвищого рівня: про_бав оборонзамовлення - відправляєшся послом в Азербайджан.

Найвеличніший лідер сучасності попхався до Вашингтона на ювілейні шашлики барбекю. Може, дадуть трохи ППО. Може, нарешті, дадуть Ф-16. Був би сильний і рішучий крок! Але з іншого боку - це ж ескалація... Пусін, до речі, добре розуміє нерішучість і прижимистість Заходу і вже не соромиться бити просто по лікарнях.

Щодо психологічного типу Зеленського, я боюсь, що коли він відчує, що безповоротно втратив популярність в Україні, то може істерично здати державні інтереси. Опис його поведінки щодо людей, які впали в немилість говорить про те, що він - дріб'язковий, неврівноважений і самозакоханий чоловік, який може не пробачити оточуючим розчарування в його персоні. Я б не радив наближеним людям розповідати йому в обличчя, що вони про нього думають, тому що це може дуже дорого коштувати і їм, і всій країні.