toprunner / Entries tagged with що б такого почитати?

Російські видання уточнюють, що 8 вересня міністр РФ з надзвичайних ситуацій Євген Зінічев, ... загинув ...

... загиблий оператор намагався врятувати міністра, який зірвався в прірву.

В рамках рекламної кампанії видавництва Эксмо, в якому 26 серпня вийшов новий роман В.Пєлєвіна "Transhumanism Inc."

Читаючи "Старинных психопатов" Лєскова про малоросійского поміщика Полтавської губернії натрапив на таке спостереження:

Слово «русський», в смысле малороссийский или южнорусский, тогда здесь резко противопоставлялось «московскому» или великороссийскому, северному. Московское и «русськое» — это были два разные понятия и на небе и на земле. Земные различия всякому были видимы телесными очами, а расчисления, относимые к небесам, познавались верою. По вере же великорусские дела подлежали заботам чудотворца Николая, как покровителя России, а дела южнорусские находили себе защиту и опору в попечениях особенно расположенного к малороссиянам святого Юрия или, по нынешнему произношению, св. Георгия (по народному «Юрко»).

Ну і до купи, щодо романтизації минувщини вітчизняними письменниками:
Нам хорошо известны бурные натуры наших великорусских дворян, при которых, по выражению поэта, жизнь «текла среди пиров, бессмысленного чванства, разврата мелкого и мелкого тиранства, — где хор подавленных и трепетных людей завидовал житью собак и лошадей». Здоровое, реальное направление нашей русской литературы, быть может порою заслуживающей и укоры за излишний реализм, показало нам нашу великорусскую жизнь налицо. Мы знаем, каковы наши «ветхие мехи», затрещавшие при игре влитого в них молодого вина; но писатели малороссийского происхождения не следовали нашему, может быть единственно полезному в настоящее время, литературному направлению. Жизнь малороссийского козырного барства от нас скрыта романтизмом или крайним простонародничеством малорусских писателей. Если она где-нибудь изредка и представляется, то почти всегда в напыщенных формах, напоминающих бесконечные польские истории о «пане Коханку». Меж тем малороссийское барство имеет свою оригинальность, которая сто́ит изучения и которая в то же время способна проливать довольно яркий свет на те особенности малороссийского характера, какие, по замечанию Шевченко, представляют миру «славніх прадідов велыких прауноки погани».

Лєсков - один з найбільш недооцінених класиків російської літератури, в радянські часи його посунули, підозрюю, через те що в його творчості релігія посідала досить значне місце. Крім шкільного "Лєвши", можу порадити "Леді Макбет Мценського повіту" і "Русское тайнобрачие". Титульні психопати також заслуговують на увагу як стороній, але назагал доброзичливий погляд на малоросійске барське життя.

За сукупністю рекомендацій прочитав "Закоłот. Невимовні культи" - окультно-фантастичний твір Володимира Кузнєцова і маю сказати, що книжка мені сподобалась. Можу зрозуміти, чому автор на початку твору пояснює рваність часової лінії, зустрів в інеті відгук про заплутаність і непослідовність сюжету, але у мене складнощів зі сприйняттям не виникло. Книжка читається лего і швидко, добре тримає увагу.

Мушу відзначити певні відсилки чи, можливо, вплив всесвіту Вархаммер 40к і ідей гри Bloodborne а також Doom. В нашому інформаційно насиченому світі дуже складно знайти сюжет або сеттінг які б не римувалися з чимось іншим.
Якщо треба згадати щось негативне, це певно буде зловживання виразом "звівся на рівні". І, звісно, можна було б посперечатись про науковість, наприклад, квантових ефектів макро-об'єктів і їх сприйняття спостерігачем, але ми любимо фантастику не за її науковість. Хто любить чисту науку - хай читає Ландавшиця і Фізікс Тудей.

Погляд на події Євромайдана постійного дописувача ресурсу finance.ua Адама Сміта, економічного аналітика, чоловіка холодного розуму в котрому я б ніколи не запідозрив революціонера. Особисто я навіть після недільних виступів був налаштований скептично, але дуже схоже на те, що почалось.

Похоже, в Украине неожиданно началась революция. Но по новостям большинства телеканалов этого не видно: так, хулиганы в очередной раз подрались с "Беркутом". И жители других городов, и люди, пока что далекие от Майданов, могли составить о событиях неправильное представление. Поэтому я решил рассказать, что видел. Взгляд фрагментарный, но, так сказать, из гущи событий. Включая побоище с Беркутом в понедельник, которое я наблюдал вживую метров с 10.
...
И в плане активности масс, и в плане злости события пока развиваются по нарастающей. При этом власти, похоже, не очень понимают ситуацию, прибегая к раззадоривающей жестокости и мелким пакостям. У народа появляется ощущение, что власть его троллит, не слышит или игнорирует, поэтому он будет пытаться донести до нее свои заявления все более громко. Пока что люди с обеих сторон баррикад не оскотинились и не прибегают к явной жестокости, но с развитием событий все может поменяться. В отличии от 2004, власть предсказуемо игнорирует Майдан, уйдя в глухую оборону и, видимо, надеясь, что с холодами все спадет само-собой. Но, по моим ощущениям из гущи событий, все только начинается и будет идти по нарастающей. Значит, будут найдены другие способы заявить свою позицию, например, стачки или забастовки, а также силовые выступления на местном уровне ("Беркута" на всех явно не хватит). Что еще более усугубит ситуацию, по крайней мере в социальном и экономическом плане. Причем в сознании людей евроинтеграция слилась с недовольством властью, и это недовольство будет искать выходы. А недовольных властью почему-то значительно больше, чем идейных интеграторов.
То есть пока наблюдается классическая (по Ленину) революционная ситуация: низы не хотят жить по старому, верхи не могут действовать старыми методами. И кто знает, как все обернется. Поэтому я бы подумал, НЕОЖИДАННО, о безопасности своих сбережений. В число чисто экономических факторов неожиданно добавился политический, который может повлиять на курсовую и банковскую стабильность совершенно драматическим образом (напомню, в Помаранчивую революцию имел место запрет на досрочное расторжение депозитных договоров, впрочем, ввиду победного оптимизма, не имевший последствий и достаточно быстро отмененный). События развиваются очень быстро, и, похоже, в стране имеется много недовольных властями и достаточно революционно настроенных людей с избытком невыпущенной агрессии и свободного времени. С начала кризиса число официально работающих по найму снизилось с 14 млн до 11, так что делаем выводы.
У властей не так много вариантов действия.

Хто автор цього огидного наклепу на характер і звичаї братніх народів?

"Позор и срам! Одного боишься – это встречаться с русскими за границей. ... Срам просто!"
....
"Ты не поверишь – говорил он брату, – какое для меня наслажденье эта хохлацкая лень. Ни одной мысли в голове, хоть шаром покати."

Отєц-герой всєх стєпенєй, граф Л.Н.Толстой в романі "Ганна Кареніна".

Вибачте, що не про вироби. ;)
Шукаючи лінк на продаж мемуарів Лі Кван Ю (самі книжки я раджу прочитати всім, і вони вартують окремого поста), я натрапив на таке одкровення Віталія Сича:

В пятницу (в серпні 2011р) я и главный редактор 1+1 Сергей Попов были приглашены в Кабмин на неформальный обед к Николаю Азарову. Говорили о гривне, деле Тимошенко, тратах на Евро-2012, владении украинским языком и т.д. ... Больше всего в разговоре удивило воспоминание Азарова о его встрече с Ли Кван Ю, основателем и идеологом Сингапура.
Так вот, ..., со слов Азарова, три с половиной часа. Ли Кван Ю очень интересовался тем, что происходит в Украине, был в курсе многих вопросов и делился впечатлениями.
Для тех, кто не знает - Ли Кван Ю на ровном месте, из ничего, создал процветающее государство, в основу экономики которого легли принципы ультралиберализма. Сиингаур много лет не покидает тройку стран с лучшими в мире условиями для ведения бизнеса.
Сказал, что у Украины очень хороший потенциал превратиться в экономически мощное и успешное государство, но для этого надо сделать три вещи.
Совет №1.
Надо ломать славянский, советский менталилет и отправлять молодых людей в неограниченном количестве учиться на Запад. Денег на это не жалеть.
В то же время рынки украинских компаний лежат на Востоке. Надо обратить большое внимание на азиатские рынки, потому что на западные пробиться будет тяжело.
Так вот надо с прагаматичным и хватким западным менталитетом, знанием английского языка агрессивно завоевывать азиаткие рынки.
И в принципе это довольно разумно.
Совет №2.
Надо найти свои точки роста. Т.е. вычленить индустрии, в которых Украина может быть конкурентноспособна и успешна. И направить силы туда. И это тоже понятно.
Совет №3.
Надо избавиться от Юлии Тимошенко, потому что она очень дестракшн (наверное он имел ввиду дестрактив, что означает "разрушительна").

( Read more... )

З рецензії:
Головний герой книги – звичайний українець, молодий київський програміст, що працює над розробкою ігрових ботів. Спокусившись на великі гроші, хлопець відправляється у віддалену лабораторію, де стає одним з членів міжнародної наукової групи. Але, замість обіцяних тисяч доларів, він отримує смертельні пригоди. Боти, яких йому треба зупинити, це нанороботи, що вирвалися з-під контролю. Їм до вподоби смак людської плоті…

«Бот» – це перший український технотрилер, гостросюжетний роман, в якому поєднуються сучасні технології, людська психологія та чисто голлівудський «екшн». Події в книзі вигадані, проте все решта — місця, природні об’єкти, техніка, зброя, фізіологічні особливості живих організмів і т.п. — цілком реальне. Майстерно описані технічні деталі роблять роман небувало реалістичним.

Дуже цікава і захоплива книжка, легко читається. Зазвичай у громадському транспорті по дорозі на та з роботи я читаю спеціальну (переважно технічну) літературу, але настільки захопився подіями в книзі, що довелось відкласти все інше. Наполегливо рекомендую.

Запостив на екс юей книжку Діани Вінн Джонс, за мотивами якої Хаяо Міядзакі зняв свій прекрасний мультфільм.
Британська вимова, доволі проста лексика, цікавий сюжет. В тій же темі поклав англійський текст щоб полегшити життя початківцям.
До речі, у продажу є український переклад.

Нарис про життя, вдачу та вчинки одного з найвизначніших українців 20 століття - Петра Яцика. Галицький емігрант в першому поколінні, в Канаді Яцик став мільйонером та одним з найвизначніших меценатів української справи в світі.
Яцик не сакралізує підприємництво чи багатство. Він просто нагадує: шлях до багатства пролягає через успішний бізнес, знання свого діла і наполегливу працю, а багатство потрібне для того, щоб можна було здійснювати стратегічні для буття нації завдання.
Живучи в Канаді Яцик мав можливість порівняти менталітет українців та інших народів. ".. українці просто неохоче йдуть у бізнес (а якщо й ідуть, то - в щось дріб"язкове, мікромаштабне). Та нехіть ... спричинена небажанням жити в умовах постійної напруги розуму й відчувати зусюди важкий прес конкуреції. Одне слово, вони бояться мати сміливу, справді атакуючу позицію в житті, зрештою, самі того не підозрюючи, просто ховаються від нього." Саме через це українські емігранти за кордоном живуть в середньому бідніше, ніж, скажімо, італійці, німці чи євреї.
Яцик не любив "патріотів", але зробив дуже багато, аби світ дізнався про Україну: фінансував переклад Історії Грушевського на англійську, відкриття кафедри україністики при Гарварді, видання енциклопедії україністики (укр та англ. варіанти) та інших численних проектів.
На мою думку, Петро Яцик має стати взірцем українського патріота ХХІ століття: пунктуальний, прагматичний, раціональний, з діловою хваткою, професіонал, меценат науки та культури. Бо "дотепер українці змагалися самі з собою або з росіянами чи білорусами. А сьогодні треба змагатися зі світом. Бути на рівні з німцями чи австрійцями, мадярами чи голандцями."

Сьогодні, нарешті, купив "Страсті за націоналізмом" Ярослава Грицака.

Грицак мені завжди імпонував позитивним ставленням до історії України. Тобто, після прочитання історії в його викладенні виникає бажання працювати (і на користь країни і над собою), а не "пити бром" за Винниченком.
"
Професійний історик не може бути певний у кінцевому успіху своїх зусилль; він добре розуміє, що в історії є щось таке, що уникає точности й узагальнень. Для нього взагалі є питання, наскільки історія є наукою. Це відчуття сумніву й навіть певної розгублености особливо посилилося в останні десятиліття, коли стало звичним говорити про серйозну кризу історичної науки.
Натомість його сумніву і розгубленості не може бути на рівні викладання історії школі. Тут історія мусить служити дидактичним цілям, і голос учителя повинен звучати впевнено. Він не може дозволити собі сумніватися в доцільності історії, роздумуючи, чи справді фактори, котрі він подає, мають якесь об"єктивне значення. ... Весь процес вивчення історії в школі підпорядковано одній меті: виховати законослухняного та лояльного громадянина. На практиці відхилення від цієї мети можливі, але, в принципі, держава їх не толерує.
І, нарешті, є рівень масової свідомості зі своїми закономірностями функціонування. Тут мало читають професійну історію, а курс шкільної історії якщо й пам"ятають, то все ж таки трактують зі скепсисом і недовірою. Історична свідомість на цьому рівні формується через свої канали: родинні спогади, засоби масової інформації, популярні видання - тобто через ті засоби на які ні академічна, ні шкільна історія не мають вирішального впливу. Ця сфера найбільше просякнута історичними мітами.
"

Не те щоб ця цитата була найгострішою, але вона дозволяє зрозуміти чому від "пост-радянських" ПР годі було сподіватись "проукраїнського" викладення історії в школі, а також не надто перейматись через вплив шкільного викладення історії на свідомість дорослих громадян. (Більше того, не думайте, що в наших школах викладають краще, ніж ремонтують наші дороги.) Вирішальний вплив на свідомість громадян має сучасна пропаганда, і чим раніше Україна почне знімати свою версію "Мі із прошлаго", тим краще для України.

Це книжка відома читачам в Україні в російському перекладі під назвою "Іскусство управлєнія государством". Ось вам цитата на злобу дня:
...Мысль... о том, что правительства можно демократизировать в любой момент, в любом месте и при любых условиях...
[В традиционных автократиях] материя власти расползается очень быстро, когда подрывается или исчезает сила или статус человека, стоящего на вершине. Чем дольше автократ находится у власти, чем больше его личное влияние, тем в большей зависимости от него оказываются институты государства. Без него организованная жизнь общества рушится, подобно арке, из которой удалили замковый камень. (Kirkpatrick, Dictatorship and Double Standards)
Залізна леді Великої Британії цитує думку американської залізної леді Джин Кірпатрік (Jeane Kirkpatrick) стосовно повалення індонезійського президента Сухарто. І ця цитата дуже пасує до того, що зараз відбувається в Африці.

Книжку наполегливо рекомендую - отримаєте величезне задоволення.

Чому варто прочитати цю книжку - цікава і вдала спроба перекласти стилізовану під "архаїчну" російську мову українською. Книжка примушує замислитись над формами патріотизму, пробуджує цікавість до часів смути і опричнини. З іншого боку, чтиво досить марудне, і російською я б її до кінця не дочитав, незважаючи навіть на її невеликий розмір (~ 180 сторінок А5).

Якісно перекладено, за українською легко вгадуються питомо російські вирази, хоча я знайшов лише один вираз який міг назвати "калькою з російсьої", що, насправді, не підтвердилось при порівнянні з оригіналом.
Книжка - така собі спроба накласти події опричнини на недалеке майбутнє. 202х рік, Россія "щоб зберегти віру Христову як скарб непорочний" відрізає себе від зовнішнього світу і зближується з Китаєм. Громадяни Росії добровільно палять свої закордонні паспорти. Традиціоналізм домінує в усіх сферах людського життя. Опричники борються з ворогами Святої Русі, методами цілком опричними: вбивства, грабунок, катування, згвалтування. І жодних моральних конфліктів - служіння виправдовує все. Практично усі товари виробляються в Китаї, "відпочивають в Криму нашому сонячному", тоді як "дала дуба Європа Агеніорівна, самі кіберпанки по руїнах повзать". Чи справді Європа "дала дуба", чи це чергове бачення Росією "загниваючого заходу" - залишається на розсуд читача.
Описано побут майбутніх опричників, який дуже нагадує бачення обивателями життя сучасних політиків: вседозволеність, наркоманія, перелюб, содомія. Дізнався, що таке забава "гусінь", якою за фофудійними чутками розважаються сучасні молоді ЄдРоси - груповий Achtung.
Неправдоподібна соціальна екстраполяція, але за гіпертрофованими рисами вгадується сучасна Росія. А тепер ще й Україна.

Купив цю книжку з поваги до публіцистичного таланту автора. І не розчарувався.
Детективна повість про художника "на утриманні у дружини", який опинився у вирі сучасного бізнес-життя, з СБУ-шніками, банкірами і політиками. "Pulp fiction" впереміж з роздумами і спогадами.
Читається легко. І хоча місцями оповідь видається наївною, або, навіть неправдоподібною, про жоден епізод книжки я не можу сказати: "Такого не могло бути".

Ось вам цитата з цитатою:
"Государ Олександр ІІ сказав одного разу "Керувати Росією неважко. Але цілком марно". Наші з вами співвітчизники тому й переконані, що тутешній хаос унікальний і гідний розчулення. А я пропрацював і в Аргентині, і в Болівії і в Марокко. Запевняю, нічого унікального немає. Тут хоча б усі читати-писати вміють. Одна проблема: всі поголовно відчувають дивне роздратування від життя. ..."

Profile

toprunner

Navigation

June 2025

M	T	W	T	F	S	S
						1
2	3	4	5	6	7	8
9	10	11	12	13	14	15
16	17	18	19	20	21	22
23	24	25	26	27	28	29
30

Expand Cut Tags

No cut tags

Page Summary

Кармічний спонсор події - Віктор П.
Старинные психопаты
(no subject)
Враження від Майдану
Літ-вікторина
Азаров у Ілліча або посадку Тимошенко замовив Лі Куан Ю
Бот
Мандрівний замок Хаула - аудіокнига англійською.
Справжній патріот України
Найочікуваніша книжка року
Margaret Thatcher - Statecraft
Володимир Сорокін - День Опричника
Юрій Макаров "Геній місця"

Style Credit

Style: Carried Away for Trifecta by ninetydegrees
Resources: Subtle Patterns and Fargo

Entries tagged with що б такого почитати?

Syndicate

Navigation

Expand Cut Tags

Page Summary

Style Credit