toprunner | Найочікуваніша книжка року

Сьогодні, нарешті, купив "Страсті за націоналізмом" Ярослава Грицака.

Грицак мені завжди імпонував позитивним ставленням до історії України. Тобто, після прочитання історії в його викладенні виникає бажання працювати (і на користь країни і над собою), а не "пити бром" за Винниченком.
"
Професійний історик не може бути певний у кінцевому успіху своїх зусилль; він добре розуміє, що в історії є щось таке, що уникає точности й узагальнень. Для нього взагалі є питання, наскільки історія є наукою. Це відчуття сумніву й навіть певної розгублености особливо посилилося в останні десятиліття, коли стало звичним говорити про серйозну кризу історичної науки.
Натомість його сумніву і розгубленості не може бути на рівні викладання історії школі. Тут історія мусить служити дидактичним цілям, і голос учителя повинен звучати впевнено. Він не може дозволити собі сумніватися в доцільності історії, роздумуючи, чи справді фактори, котрі він подає, мають якесь об"єктивне значення. ... Весь процес вивчення історії в школі підпорядковано одній меті: виховати законослухняного та лояльного громадянина. На практиці відхилення від цієї мети можливі, але, в принципі, держава їх не толерує.
І, нарешті, є рівень масової свідомості зі своїми закономірностями функціонування. Тут мало читають професійну історію, а курс шкільної історії якщо й пам"ятають, то все ж таки трактують зі скепсисом і недовірою. Історична свідомість на цьому рівні формується через свої канали: родинні спогади, засоби масової інформації, популярні видання - тобто через ті засоби на які ні академічна, ні шкільна історія не мають вирішального впливу. Ця сфера найбільше просякнута історичними мітами.
"

Не те щоб ця цитата була найгострішою, але вона дозволяє зрозуміти чому від "пост-радянських" ПР годі було сподіватись "проукраїнського" викладення історії в школі, а також не надто перейматись через вплив шкільного викладення історії на свідомість дорослих громадян. (Більше того, не думайте, що в наших школах викладають краще, ніж ремонтують наші дороги.) Вирішальний вплив на свідомість громадян має сучасна пропаганда, і чим раніше Україна почне знімати свою версію "Мі із прошлаго", тим краще для України.

Flat | Top-Level Comments Only

Це вільна цитата з якогось франузького(?) філософа, про ірраціональність віри. Спробував знайти подробиці в гуглі, але безуспішно.

окей, зрозумів.

якщо не придиратися, то загалом суть саме така.

проте лише "загалом". проблема, насправді, комплексніша: в такому ранньому віці дитина не зап*ятає абстракції на зразок нації/класу тощо. вона просто осягне: українською говорити добре, козаки - герої, євреї - погані. маца з крові християн прийде пізніше. навіть якщо її розвінчати, то все одно щось знайдеться інше, за що не любити євреїв.

от наприклад, у конфлікті за Палестину я суб*єктивно на боці арабів. хоча жодних аргументів придумати не можу. але просто на боці. підозрюю, саме через те, що я з Галчини - і в дитинстві нахапався ідей про поганих жидів. (хоча я цього зовсім не пам*ятаю).

але добре Ви завужили в коментарі нижче: ніхто людей не готував до культу особи... чому вони такими стали? от тут і криється проблема, про яку я писав вище: якими є механізми формування цієї начебто живої пам*яті.

варіантів є багато, але одної теорії, яка б вагу цих чинників вимірювала, я не знайшов... проте може проф. Я. Грицак знайшов. тому і питаю.

бо інакше - це просто публіцистика, з якої можна зробити простий висновок: реформа шкільної освіти нічому не зашкодить, нічого перейматися Табачником.

до речі, з історичних міфів найпопулярнішим є козацький. хоча очевидців давно вже немає. чим це пояснити? спадщиною СРСР? чи відродженням початку 90-х? чи тим, і іншим?

Думаю, "козаки" - була одна з небагатьох питомо українських тем, яка була дозволена за СРСР, і, напевно, єдина героїчна тема. Решта - або неукраїнські (русскіє билінниє богатирі, побєди русского оружія в 18-19 ст, більшовицькі звитяги під час громадянської), або плачІ Ярославни(українська інтелігенція 19-20 ст.), або заборонені(І, ІІ визвольні змагання). То ж вже за СРСР напрацювали певний матеріал на козаках.
До речі, Лірник Сашко розповідає байки про чумаків - теж досить позитивний образ, що заповнює часову прогалину між козаками і технічною модернізацією. Інші кандидати на героїчну міфологізацію - батяри, упівці, Гуляй-поле і махновці. Містичного теж маємо чимало. Було б кому писати та знімати.

Навряд чи Грицак знайшов спосіб "імплантації історичної пам"яті", це скоріше парафія рекламістів та маркетологів.

але йдеться про геологорозвідувальні роботи. добрий геолог не обов*зково знає (я так собі думаю ;) як будувати нафтовидобувні і переробні компекси. але ж він показує, де та нафта.

наразі ситуація така, що ми знаємо: нафта є. але мене цікавить, де її добувати (а питання "як?" - то і є парафія рекламістів і іже з ними)

п.с. маркетологи покажуть, що української ідеї нема, не було і бути не може, бо народу давай СССР і РККА... в тому то й фокус, що для розробки стратегії змін треба чогось глибшого.

проблема в ненав*язливості подачі. всі патріотичні герої настільки шаблонні, що аж смутно стає. і всі борються за спасіння Неньки-України щонайменше... а більшість йде в кіно зарад розривки (гарне польське слово - позначає відпочинок, але з елементом розривання: розриваємо тяглість поважності нормального повсякденного життя. Так-от, людям саме розривка і потрібна.

а наш кінематограф підходить до питання історії України настільки поважно, що аж Ніцше хочеться цитувати, який зневажав надмірну поважність і заявляв, що серйозне знання ніколи не вдаватиме з себе поважного та серйозного.
а на таке в глядача алергія. а от зняти екшн слабо. хоча навіть про М.Грушевського можна зняти шпигунський бойовик (при всій його серйозності). А що вже казати про інших. Там просто проситься.

Але хто ж в Україні наважиться таке зняти про Михайлда Сергійовича - не побоїться осуду патріотичної громади, яким подвай пафос і повагу.
Он Грицаківський Франко дістав на горіхи від деяких. А це наукова монографія, а не екшн. А дістав за неканонічний образ Каменяра...

Так, зайвий пафос шкодить.

Найочікуваніша книжка року

Re: а от щодо живої пам*яті

про дітей

Re: про дітей

Re: про дітей

Re: про дітей

Re: про дітей