toprunner

Нарис про життя, вдачу та вчинки одного з найвизначніших українців 20 століття - Петра Яцика. Галицький емігрант в першому поколінні, в Канаді Яцик став мільйонером та одним з найвизначніших меценатів української справи в світі.
Яцик не сакралізує підприємництво чи багатство. Він просто нагадує: шлях до багатства пролягає через успішний бізнес, знання свого діла і наполегливу працю, а багатство потрібне для того, щоб можна було здійснювати стратегічні для буття нації завдання.
Живучи в Канаді Яцик мав можливість порівняти менталітет українців та інших народів. ".. українці просто неохоче йдуть у бізнес (а якщо й ідуть, то - в щось дріб"язкове, мікромаштабне). Та нехіть ... спричинена небажанням жити в умовах постійної напруги розуму й відчувати зусюди важкий прес конкуреції. Одне слово, вони бояться мати сміливу, справді атакуючу позицію в житті, зрештою, самі того не підозрюючи, просто ховаються від нього." Саме через це українські емігранти за кордоном живуть в середньому бідніше, ніж, скажімо, італійці, німці чи євреї.
Яцик не любив "патріотів", але зробив дуже багато, аби світ дізнався про Україну: фінансував переклад Історії Грушевського на англійську, відкриття кафедри україністики при Гарварді, видання енциклопедії україністики (укр та англ. варіанти) та інших численних проектів.
На мою думку, Петро Яцик має стати взірцем українського патріота ХХІ століття: пунктуальний, прагматичний, раціональний, з діловою хваткою, професіонал, меценат науки та культури. Бо "дотепер українці змагалися самі з собою або з росіянами чи білорусами. А сьогодні треба змагатися зі світом. Бути на рівні з німцями чи австрійцями, мадярами чи голандцями."

Колись від holera_2 дізнався про план сформувати "президентський резерв" новітньої інтелектуальної еліти України з тижневим гарвардським вишколом. Сьогодні у bihanskyy прочитав про розвязку: "иліта" не подужала не тільки англійської, але й української мови. Довелось гарвардчанам читати для илітаріїв на "обшєпонятном". Тож, маємо 36 му_ків у резерві. Це якщо раптом поточні закінчаться (на що надії практично немає).

Якщо кому цікаво послухати про справжню гарвардську школу бізнесу і здобуття ступеню МВА раджу - аудіокнигу "Ahead of the Curve: Two Years at Harvard Business School", а також щоденник МШ френдеси pocketfull_of.

Іван Франко
Насамперед признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів. Проти тієї гарячої любові до "братнього племені", яка часто бризкає зі шпальт польських реакційних газет, моя сповідь може видатися дивною. Але що ж робити, коли вона правдива? Я вже не в літах наївних і засліплених коханців і можу про таку делікатну матерію, як любов, говорити тверезо.
І тому повторюю: не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити, незважаючи навіть на ті тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру.
Зрозуміло, знаю між русинами декілька винятків, декілька осіб чистих і гідних усякої пошани (говорю про інтелігенцію, не про селян), але ці винятки, на жаль, тільки стверджують загальний висновок.
Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, для цього я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби запевняти, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі.
Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові.
Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу – цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту?
Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю і для світлості її не бачу ніяких основ?
Коли незважаючи на те, почуваю себе русином і по змозі й силі своїй працюю на Русі, то, як бачиш, шановний читачу, цілком не з причини сентиментальної натури. До цього примушує мене почуття собачого обов’язку.
Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали.
Мій руський патріотизм - то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням.
І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне.

====
Іван Франко в тексті "Nieco o sobie samym" (1895) своєї авторської передмови до перекладу польською мовою збірки власних новел під назвою "Obrazki galicyjskie".

Потягнув у своєї френдеси.

Смішні хохли вимагають допитати Путіна у справі Тимошенко. Як ускладнився би процес якби ВВП таки дав свідчення, що ціна ринкова, що тиску і матеріальної зацікавленості не було. А що ще вони сподіваються від нього почути? І довелося б або втертись і звільнити Йулю прямо в залі суду, або звинуватити у брехні ще й Путіна.

І щоб двічі не вставати

У urasyk надибав цікаве посилання на статтю Политическая культура Крыма: «макеевский перелом»
Обозреватели уже успели сравнить пришествие «донецких» на полуостров с вторжением нового варварского народа – картина, не раз разворачивавшаяся на крымских просторах. Большего драматизма этой аналогии придает та хладнокровная безжалостность, с которой новая элита освобождает себе место, отстраняя старую. А ведь крымские регионалы, а также «Союз», КПУ, чуть ли не все другие партии кроме Меджлиса и БЮТ – делали возможное и невозможное для разгрома «оранжевых» и победы В. Януковича и его команды. Как не вспомнить древних римлян, радостно распахивавших свои крепости готам и зазывавших на свои «разборки» вандалов, чтобы потом первыми пасть под их мечами,– саркастически замечает один из крымских авторов.

Комікс-агітка про відважного Каддафі і підступних Сракозі і Ко (Історія одного героя) Гггг). До речі, вельт.де запустив чергову чутку про можливу втечу Каддафі до південної Африки.

Світ накриває другою хвилею кризи і українська влада (цілком логічно) прибрала один з дестабілізуючих факторів прийдешньої світової кризи™.

Girls, don't cry over Louie,
He wouldn't waste a tear on you.

[Error: unknown template video]

Версія Першого Національного, зйомки відеоспостереження від початку і нові одкровення п_ца: "Визвал міліцію, потому что чєловєк біл посуду. ... А тєпєрь мєня питаются оболгать, что я кого-то ізбіл, якоби. Поймітє мєня. Чєловєк мне в дочєрі годіться, а что мнє било дєлать?" Ображена, "оболгана" людина. Ну і відео для контрасту:

[Error: unknown template video]

Цікава інтерактивна карта з рейтингом недієздатності держав. Дивує, що Україна (110) не тільки не в призерах, але й відстала від енергетичної над-держави™ (82). Перед ведуть африканські країни і країни-акцептори демократії. З іншого боку, Лівія (111) виявилась успішнішою за Україну, то ж не знаю кому вірити - рейтингу, ЗМІ, які розповідають про громадянську війну в цій країні, чи ЗМІ які розповідають про поступ в Україні.

"Бріолін" (Grease) - класична музична комедія, 1978р, Траволта і Олівія Н'ютон-Джон.

Пісня You Are The One That I Want в тому році стала номером один в чартах Штатів і Англії, а за станом на 2008р в Великій Британії залишалась шостим за популярністю сінглом усіх часів.
[Error: unknown template video]

Також було знято кілька пародій (а за океаном пародії на усякий непотріб не зніматимуть):
( Англійський і німецький переспіви... )